Емілі Дікінсон (США, 1830 - 1886) - одна з найбільш інтригуючих постатей в історії літератури. Вона не була зацікавлена в публікації своїх творів і вирішила жити в монастирському усамітненні, вдягаючи лише біле і ділячись з найближчими родичами.

Він написав дві тисячі безіменних віршів, які були опубліковані в хронологічному порядку з його номером, і з його величезного доробку ми вибрали одинадцять віршів, які показують його занепокоєння любов'ю, життям і смертю.

1212

Слово мертве, коли воно вимовлене

скажи щось...

Я кажу, що життя тільки починається

Того дня

(Переклад Вероніки Зондек)

Емілі Дікінсон писала для себе, лише десять її віршів були опубліковані анонімно. Знадобилося понад століття, щоб її творчість була оцінена і визнана, адже її твори - це загадка, яку читач повинен розгадати, щось дуже сміливе для свого часу.

Цей вірш належить до найбільш зрілих творів авторки, і критики стверджують, що вона значно випередила свій час у постулюванні творчого характеру мови, про що філософія та лінгвістика почнуть говорити лише у ХХ столітті.

Лише чотирма віршами він стверджує владу слова над реальністю, адже кожного разу, коли ми вимовляємо слово, ми створюємо світ, який існує автономно. Промовляючи слово, ми даємо йому життя.

917

Любов - передує Життю.

після смерті - до смерті -

початкове Творіння, і

землі Експонента - це експонента

(Переклад Вероніки Зондек)

Цей вірш став одним із найвідоміших у творчості авторки. Усього в чотирьох строфах їй вдається представити любов як найважливішу силу у всесвіті, яка сильніша навіть за життя і смерть.

335

"Справа не в тому, що вмирати дуже боляче.

Найбільше болить саме життя.

Але смерть - це дещо інше,

щось за дверима.

Звичка птахів летіти на південь

-до того, як настане лід

приймає більшу широту.

Ми - птахи, які залишаються.

Тремтячі, що висять біля дверей фермера,

випрошуючи випадкові крихти

доки не випадуть милосердні сніги

переконати наше пір'я повернутися додому".

Світогляд авторки дуже сучасний, адже на противагу позитивізму, який панував у той час, вона дає досить похмурий погляд на існування.

Таким чином, смерть завжди була дуже присутня, чи то як ворог, що забрав її близьких, чи як присутність, що переслідувала її. У цьому випадку вона розглядається як звільнення, якого прагнула душа перед обличчям життєвих печалей.

Він порівнює людей з птахами, яким доводиться долати негоду і шукати кращого клімату, поки вони нарешті не зможуть "повернутися додому", тобто померти і відпочити.

605

Павук тримає срібну кулю

У його невидимій Руці -

І коли вона повільно танцює під Yes

Її Перламутрову Нитку - вона пожирає.

Прикладний перехід від Нічого до Нічого-

Несуттєва промисловість-

Хто витісняє наші гобелени своїми власними -

За половину часу -

Година, щоб піднятися до вершин

Ваші Континенти Світла -

Тоді господиня буде вішати віник на віник.

Ці вже забуті кордони

(Переклад Амалії Родрігес Монрой)

Однією з великих тем, над якими він працював, був простір природи. У цьому вірші він піднімає питання нерозуміння людини перед обличчям дива тваринного світу. Павук майстерно будує свою павутину, як художник делікатесу, тільки для того, щоб домогосподарка згодом не змогла її оцінити і знищила, як ще одне заняття у своєму повсякденному житті.

У такий спосіб Дікінсон запрошує читача осягнути ці піднесені деталі нашого існування і почати цінувати життя з інших боків. Ідея полягає в тому, щоб не зануритися в автоматичний ритм, і це послання набагато сильніше резонує з сучасною аудиторією.

135

Вода пізнається через спрагу;

Земля - по морях пливла.

Екстаз - через муки

Ла-Пас - за розповідь про його битви.

Любов за формою пам'яті-

Для снігу, птахів.

(Переклад Амалії Родрігес Монрой)

У цих віршах вона досліджує постійне зіставлення між щастям і болем. Хоча погане може розглядатися як щось, від чого людині слід триматися подалі, Дікінсон стверджує, що якби не цей досвід, людина не змогла б по-справжньому цінувати життя. Якщо хтось ніколи не стикався з битвою, як він зможе згодом цінувати мир?

1627

Бджолі байдуже.

родовід Медового -

для неї, трилисник, завжди,

en Аристократія -

(Переклад Родріго Олаваррія)

Тут він зосереджується на темі природи як головного героя, щоб порівняти мудрість тварин з людською поведінкою, яка часто може бути більш ірраціональною.

В іронічній та грайливій формі він показує, як бджола зосереджується на добуванні їжі, не звертаючи уваги на дрібниці, як це роблять люди. Тонко, він здатен здійснити чудову критику суспільства свого часу.

254

"La Esperanza" - це така штука з пір'ям.

Що осідає в душі -

І заспівайте пісню без слів -

І це ніколи не припиняється - повністю -

і солодше - чуєте - в Галерні -

І шторм, мабуть, вирує -

що може присоромити Пахарито.

яка дала притулок стільком людям -

Я чув його в найхолодніших краях -

і в найкрижанішому морі -

але ніколи не в біді

Він попросив у мене одну - крихту.

(Переклад Енріке Вінтера)

Цей вірш, присвячений надії, є одним з найвідоміших у його творчості, уособлюючи її як маленьку пташку, яка, незважаючи на свою позірну незначність, здатна звільнити раба, супроводжуючи страждання і ніколи не просячи нічого натомість.

На його думку, достатньо завжди зберігати надію, щоб бути здатним протистояти будь-яким негараздам, які може принести життя.

249

Божевільні ночі - Божевільні ночі!

Якби я був поруч з тобою

Божевільні ночі були б

наша розкіш!

Марно - Вітри -

для "Серця в порту" -

втомився від компаса -

втомився від Карт!

Веслування в Едемі

Ах - море!

Чи можу я кинути якір - сьогодні ввечері -

в тобі!

(Переклад Родріго Олаваррія)

Хоча Емілі Дікінсон залишалася незаміжньою протягом усього свого життя, значна частина її творчості присвячена коханню. У цьому вірші ми бачимо наближення до еротики, оскільки бажання іншого як фізичної присутності дуже присутнє.

Відомо, що після того, як вона овдовіла, у неї були короткі стосунки з другом її батька, Отісом Філліпсом Лордом, але незабаром він помер.

Інші теорії вказують на його друга, преподобного Чарльза Водсворта, і Сьюзен Гілберт, його подругу дитинства і невістку. Ці ідеї підтверджуються віршами, в яких йдеться про кохання з неможливості, і в обох випадках це були б заборонені стосунки.

1406

Пасажир ніколи не намагався втекти

після ночівлі на згадку -

Esa astuta - Підземна корчма

вдається гарантувати, що ніхто з них більше ніколи не поїде -

(Переклад Вероніки Зондек)

Меланхолія і спустошеність - дві повторювані теми в образах Дікінсон. У цих віршах пам'ять розглядається як своєрідна подорож, яка заважає людині рухатися вперед, і нікому не вдається звільнитися від цього величезного тягаря.

1129

Говоріть всю правду, але кажіть упереджену -

успіх полягає в обхідних шляхах

занадто яскравий для нашого болючого захоплення

чудова правда дивує

як блискавка для дітей

що гарне пояснення заспокоює

правда повинна засліплювати поступово

або кожна людина буде сліпою -

(Переклад Сільвіни Окампо)

Письменниця добре усвідомлювала силу мови і тонкощі, необхідні для того, щоб добре передати те, що вона хотіла донести.

Хоча вона жила усамітнено вдома, вона листувалася з багатьма людьми, і більше тисячі її листів були опубліковані, показуючи винахідливість, з якою вона була здатна розвивати свої ідеї, бо вона знала, що істина - це те, що слід розкривати з обережністю.

113

Підтримуємо нашу частину ночі -

наша частка світанку -

Наша порожнеча наповнюється захопленням,

нашу порожнечу з презирством -

Зірка тут і зірка там,

Деякі люди губляться!

Туман тут - і туман там

а потім - День!

(Переклад Родріго Олаваррія)

Поетеса любила грати з ідеєю протилежностей, як вона демонструє у цьому вірші, в якому стверджує, що люди повинні навчитися жити з добрим і поганим. Що б не трапилося і як би це не вплинуло на них, завжди настане час, коли день знову розвидниться, метафора вирішення проблем.